Міжнародно-правові підстави зміни титулу державної території

Підстави зміни титулу державної території - це факти (події і дії), внаслідок яких державна територія змінює свій титул, тобто переходить із володіння однієї держави до володіння іншої.

Підстави зміни державної території поділяються на первинні та похідні (деривативні).

Первинні підстави зміни титулу території пов'язанні із встановленням територіального верховенства певної держави над територією, яка раніше взагалі не належала жодній державі. До таких підстав належать символічна анексія, тобто відкриття та встановлення територіального суверенітету над раніше невідомою територією, та ефективна окупація, тобто встановлення територіального верховенства над територією, яка хоча й була відома раніше, але не використовувалася жодною державою. У зв'язку з тим, що на земній кулі практично не залишилося невідкритих та не використовуваних жодною державою територій, такі підстави слід розглядати лише як історичні. ** Похідні (деривативні) підстави зміни титулу державної території пов'язані з переходом права

на певну територію від однієї держави до іншої. До таких підстав сучасне міжнародне право відносить:

• сецесія - відділення частини території від певної держави за рішенням її населення або компетентних органів; вихід із держави будь-якої її адміністративно-територіальної одиниці, в т.ч. суб'єкта федерації, за рішенням населення цієї одиниці, прийнятому на референдумі, або за рішенням компетентних органів цієї одиниці. Більшість сучасних зарубіжних конституцій не допускають можливості сецесії, тому, як правило, вона здійснюється в результаті здійснення права націй на самовизначення. Безумовними підставою відділення народу як реалізації його права на самовизначення визнаються: дискримінація цього народу з боку держави, порушення державою основних прав і свобод людини і громадянина, незабезпечення права цього народу на участь в управлінні державою. Часто сецесія має місце в ході або в результаті національно-визвольної боротьби певного народу, прикладом чого можуть бути вихід республік зі складу Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія, відділення провінції Еритрея від Ефіопії тощо,

• цесія (поступка права на територію) - передача території від однієї держави до іншої за угодою між ними. Як правило, цесія передбачає відповідну компенсацію, в основному в негрошовій формі. Крім того, цесія вимагає обов'язкового укладання міжнародного договору, що відповідав би основним принципам міжнародного права. В минулому цесія здійснювалася державами без урахування інтересів відповідних народів. Сучасне міжнародне право допускає можливість передачі ділянок території однієї держави іншій лише за умови, що це не порушує права відповідного народу на самовизначення;

• купівля-продаж частини території держави іншою як суб'єктом міжнародного публічного права;

• обмін певними ділянками території між двома чи більше державами;

• набуття території за давністю володіння. Обов'язковими умовами такого набуття є мирне довгострокове безперервне суверенне публічне (тобто офіційне) володіння державою певною територією. У міжнародному праві не визначено якого-небудь універсального строку набувальної давності. У певний час яка-небудь територія може бути відчужена силовим шляхом. Однак якщо це насильство згодом визнається потерпілим народом, то встановлюється стабільність. В цьому випадку відпадає необхідність посилатися на дуже тривалий строк володіння територією. Але якщо застосування сили, дискримінація продовжуються стосовно корінного народу, то строк набувальної давності не має ніякого значення, і в будь-який час порушене право на територію має бути відновлене;

• редемаркація державного кордону, тобто повторне проведення лінії фактичного проходження державного кордону з метою її приведення у точну відповідність з делімітаційними документами. Фактично має місце або виправлення допущених при первинній демаркації кордону помилок, або відновлення пошкоджених позначень державного кордону. Спеціальним різновидом редемаркації є ректифікація, тобто випрямлення ламаних ліній кордону. Результати проведення редемаркації оформлюються шляхом складання протоколів-описів лінії проходження державного кордону, позначення на топографічних картах і т.д.;

В історії існували і інші способи зміни державних територій, зокрема, анексія, тобто насильницьке приєднання території однієї держави до іншої, колонізація, завоювання, підкорення тощо. Проте, такі способи суперечать основним принципам сучасного міжнародного права, атому не визнаються ним законними і не змінюють титулу території. Зокрема, насильницьке захоплення території однієї держави іншою державою не припиняє права потерпілої держави на свою територію і не утворює такого права у держави-агресора.

Не змінює титулу території і оренда частини території держави іншою державою, найчастіше під військові бази. Така територія, хоча і використовується державою-орендарем, але знаходиться під повним суверенітетом держави-орендодавця, і лише їй належить. Єдиною підставою такого використання державної території є укладення між державами договору про оренду, тобто строкове оплатне зворотне використання відповідної території.

Правовий режим міжнародних рік та каналів

Міжнародні ріки - це ріки, що протікають по території двох і більше держав або розділяють їх території.

Правовий режим використання міжнародних рік визначається міжнародними договорами, міжнародним звичаєм, а також доктриною. Міжнародні договори можуть мати універсальний характер і поширюватися на всі міжнародні ріки, наприклад Барселонська конвенція про судноплавні водні шляхи, що мають міжнародне значення 1921 p., або стосуватися певної ріки (групи рік), зокрема, це Белградська конвенція про режим судноплавства на Дунаї 1948 p., Договір про басейн ріки Ла-Плата 1969 p., Договір про співробітництво в Амазонії 1978 р. та інші договори.

Єдиного підходу до класифікації міжнародних рік у науці та практиці міжнародних відносин не існує. Найбільшою популярністю користується поділ міжнародних рік на види залежно від режиму їх географічного розташування та мети використання:

• судноплавні (або власне міжнародні) - ріки, придатні для стійкої навігації та судноводіння, що протікають по території двох і більше держав або розділяють їх території та мають вихід до моря.

• транскордонні - ріки, що протікають по території двох чи більше держав, не мають виходу до моря та не придатні для судноплавства або судноплавство на яких має вузько регіональний характер.

• прикордонні - судноплавні та несудноплавні ріки, по яких проходить кордон між двома та більше державами.

Слід зауважити, що подібна класифікація носить умовний характер, оскільки різні ділянки однієї і тієї ж ріки можуть мати різний характер.

Основними елементами правового режиму міжнародних рік є:

1) закріплення територіального верховенства та суверенітету на відповідних ділянках рік за прибережними державами.

2) прибережна держава має право проходу своїх суден через частину території ріки, що належить іншій державі.

3) неприбережні держави мають право проходу своїх невійськових суден по міжнародних ріках на підставах та в порядку, передбаченому відповідними договорами. В більшості випадків води міжнародних рік є відкритими для проходу невійськових суден усіх країн.

4) військові та поліцейські судна прибережних держав можуть проходити через ділянки таких рік, що належать іншим державам лише за погодженням з цими державами. Військовим та поліцейським суднам неприбережних держав забороняється заходити в міжнародні ріки.

5) право використовувати водні та живі ресурси міжнародної ріки у виробничих, сільськогосподарських та інших цілях (право несудноплавного використання) належить лише прибережним державам і реалізується ними на принципах рівності та справедливості.

Міжнародні канали - це розташовані на території однієї чи декількох держав водні магістралі, що споруджені для сполучення між собою вод морських та океанських басейнів і використовуються в якості транспортних комунікацій.

Такими каналами є Суецький канал між Середземним та Червоним морями, Кільський канал між Балтійським та Північним морями, Коринфський канал між Егейським, Адріатичним та Іонічним морями, Панамський канал між Атлантичним та Тихим океанами. У 1933 р. було введено в експлуатацію штучний водний шлях річкового типу, що з'єднує басейни Балтійського і Чорного морів через верхів'я рік Рейн, Майї і Дунай.

Правовий режим міжнародних каналів визначається національним законодавством держави, на території якої він розташований, а також відповідними міжнародними договорами, зокрема Константинопольською конвенцією щодо забезпечення вільного судноплавства по Суецькому каналу 1888 р., Версальським мирним договором 1919 р. (щодо Кільського каналу), Договір "Про постійний нейтралітет Панамського каналу та його експлуатацію", укладений у 1977 р. між Панамою та США.

Основу правового режиму міжнародних каналів складає принцип свободи торгового судноплавства, що означає свободу плавання торгових суден усіх держав (під усіма прапорами) за умови дотримання ними встановлених на національному рівні правил, що регламентують техніко-експлуатаційні, навігаційні, екологічні, фінансові й інші подібні аспекти проходу через ці канали. Для військових суден передбачена свобода судноплавства по Суецькому каналу; прохід військових суден через Коринфський канал можливий з дотриманням дозвільного порядку; по Кільському каналу допускається вільне плавання військових кораблів держав, що знаходяться у мирі з ФРН; Панамський канал відкритий для мирного проходу суден усіх держав на умовах повної рівності і недискримінації, однак військові кораблі Панами і США мають переважне право на прохід через канал "без затримок".